Світовий тріумф

Навесні 2019 року Україна відзначатиме ювілей європейської прем'єри «Щедрика» Леонтовича. Рівно сто років тому Петлюра зініціював дипломатичну культурну місію для просування України на Захід. Тому з метою дослідження та промоції невідомих сторінок культурної політики Український центр культурних досліджень реалізував просвітницький проект – видав збірник унікальних матеріалів й презентував виставку.

ПРО ПОЛІТИЧНУ ВПІЗНАВАНІСТЬ

Уявіть: зробити із капелі представницьку інституцію і в умовах нестабільності відправити на Захід – на паризьку Мирну конференцію!

24 січня 1919 року Рада Народних Міністрів УНР ухвалила Закон про заснування Української Республіканської Капелі з бюджетом у понад 1 млн карбованців і такою ж сумою франків на подорож Європою.

Культурну політику Петлюра обрав як головний важіль у завоюванні Україною свого голосу на Заході. Капела викликала міжнародний резонанс і забезпечила політичну впізнаваність УНР! Самі співаки мали статус дипломатів, державних службовців.

За 5,5 років культурної дипломатичної місії було підкорено 17 країн (понад 1300 відгуків у закордонній пресі, сотні відгуків від поважних персон). «Gazeta Warszawska» писала: «Республіка, що навіть не володіє усталеним устроєм, зуміла організувати досконалий хор і вислати його в цілях пропаганди в далеку подорож. А ми?»

Культурна політика в Україні бере почин від 1917 року, фактично із взаємодії кількох установ УНР – Директорії, Головного управління мистецтв Міністерства освіти, МЗС та Міністерства фінансів УНР. Але без діячів справа не зрушила б із місця. Наприклад, не всім відомо, що Олександр Кошиць, який диригентом разом із хором об'їздив півсвіту, був і державним діячем, службовцем, так само, як і Кирило Стеценко.

За підтримки Українського культурного фонду у рамках проекту видано збірник матеріалів, звідки можна достеменно довідатися про культурну діяльність міністрів, діячів УНР. До збірника ввійшли унікальні документи про подорожі Капели світом, вирізки із закордонних публікацій, відгуки президентів різних країн, послів, дипломатів, є архівні світлини. Концепція, упорядкування документів – це робота дослідниці Тіни Пересунько, яка працювала над проектом упродовж 5 років.

«Ця виставка і збірник позначені гаслом: «Я співаю, отже, я існую». Це цитата зі швейцарської рецепції, тобто точно передане враження Швейцарії про українську Капелу. Культура була і є вагомим капіталом і ресурсом, завдяки якому можна досягати і політичних результатів у світі. Мета цього проекту – показати модель дипломатії високого рівня, а також і те, що політика і мистецтво таки йдуть пліч-о-пліч, якщо цього стратегічно потребує держава. Цей проект також є ноткою свідомої пропаганди забутих сторінок історії. Збірник уміщує понад 500 документів і виходить за рамки академічних видань. Бо наше завдання – максимальний діапазон цього проекту», – розповідає Тіна Пересунько.

РЕЗОНАНС «ЩЕДРИКА» НА ЗАХОДІ

Одним із акцентів виставки та збірника є легендарний «Щедрик» Леонтовича як велике свідчення української присутності у світі.

Заступниця директора Дипломатичної академії Наталія Шульга наголосила, що «Щедрик» мав складний шлях популяризації у світі. Але це було можливим лише через Капелу, хор Кошиця: «Щедрівка-веснянка стала візитівкою, вона визнана серед найкращих різдвяних мелодій. Ця пісня на рівні МЗС обговорюється безпосередньо як ключовий український бренд».

Ігор Гирич, науковий керівник та редактор проекту, додав: «Місія Кошиця і заразом «Щедрика» Леонтовича мали державне завдання. Це було чи не єдине справжнє досягнення. Бо у військовому протистоянні ми, на жаль, не змогли дати відсіч. Єдине, що лишалося, – культурно досягти прориву у Європу. І ми не програли, бо світ таки дізнався, що є Україна».

Музикознавиця Валентина Кузик фахово пояснила, чому «Щедрик» і досі викликає резонанс в усьому світі, адже йдеться про замкнені українські архетипи, фольклорні слов'янські мотиви, образ ластівки, який мало знаний для американців чи німців. «Коли на Заході «Щедрика» намагалися перекласти французькою і німецькою мовами із ластівкою, людям було не зрозуміло, який стосунок до зимових свят має ця пташка. Але український емігрант Пітер Вільховський через слова зробив із щедрівки колядку. І як універсальний образ Різдва вивів дзвіночки. Але чому «Щедрик», на перший погляд такий простий і звичний, так хвилює? Бо там багато кодів, універсальних для загальнолюдського мислення. Якщо ці коди викласти графіком, графік стає схожим на квітку життя, яка є в наших орнаментах, індійських розписах, перських килимах, французьких соборах. Якщо мелодію зобразити графічно, матимемо європейську троянду, або ж нашу поліську волошку. Врешті – ця мелодія є дзеркальною, вона впливає на свідомість», – завершує дослідниця.